Дорогі учні!

Опрацюйте матеріал і виконайте завдання до 26 березня.

Тема.      Світова велич українського поета
   Огляд вивченої поетичної спадщини Т. Шевченка і його міркувань із «Щоденника», прози, драматургії, образів його малярства. Визначні діячі світової культури про Шевченка. Його вплив на літератури інших народів. Шевченко та історичний поступ України. Вшанування пам’яті поета в Україні й за кордоном.

1. Опрацюйте матеріал підручника на с.242-248.

2. Запишіть у зошити 3-5 висловлювань про Т.Г.Шевченка.

3. Виконайте тестові завдання, розміщені в підручнику на с.249-250, відповіді надішліть.

4. Створіть по 1 слайду (за зразком четвертого слайду: фото твору Шевченка, його назва, короткі відомості, ваше прізвище та ім'я) спільної презентації "Шевченко-художник". Щоб з'явилася можливість редагування, відкрийте в додатку Google Презентації.
5. Створіть по 1 слайду (за зразком другого слайду) спільної презентації "Вірші Т.Шевченка в музиці"(бажано вставити виконання пісні).
6. Створіть по 1 слайду (за зразком другого слайду) спільної презентації "Увіковічнення Т.Г.Шевченка в камені".

Готуймося до ДПА: виконайте завдання 4-го варіанта зі збірника "Підготовка до ДПА"
Бажаю успіхів!

Любі учні 9-А класу!

Опрацюйте матеріал і виконайте завдання до 20 березня.
Бажаю успіхів!

Тема. Біблія в житті Т.Шевченка. Цикл «Давидові псалми». Осмислення поетом Бога, норм християнської моралі крізь біблійні тексти («Блаженний муж на лукаву…»).  Світле пророцтво поета («Ісая. Глава 35»). Вираження мрій поета про вільне й щасливе життя в Україні

   ТЛ: псалом.

Мета: дослідити ставлення Т. Шевченка до Біблії, зображення ним образу Бога у своїх творах; зіставити переспів поета і оригінальні біблійні тексти псалмів, визначити домінанти почуття письменника; уміти обґрунтовувати розуміння Шевченком Бога, наводячи переконливі приклади з його творів і життя, формувати кругозір, світогляд.

Тарас Шевченко добре знав Біблію, любив її перечитувати. Він захоплювався духовним змістом біблійних книг, цінував їх за сповідування високих моральних ідеалів. Однак не лише це приваблювало поета. Він сприймав Біблію як джерело справжньої релігійності, в основу якої покладено любов до ближнього. Недарма звернення до Бога як утілення любові й вищої справедливості відчувається в усій Шевченковій творчості.

1. Опрацюйте матеріал підручника на с.235-239.
2. Законспектуйте статтю підручника "Цикл "Давидові псалми" (с.236-237) , "Ісаія. Глава 35" (с.238-239).
3. Перегляньте відеопрезентацію, запишіть визначення понять "псалом", "Псалтир" та ключові слова, що характеризують Давида.
4. Прочитайте твір Т.Г.Шевченка "Ісаія. Глава 35". Порівняйте цей переспів з оригіналом.
5. Ознайомтеся з поезією "Блаженний муж на лукаву...". Виконайте тестові завдання.

Готуймося до ДПА: виконайте завдання 2 й 3-го варіантів із збірника "Підготовка до ДПА"

Дорогі 9-класники!

Виконайте завдання до 17 березня.

Тема. Особистісна лірика Т. Шевченка періоду арешту, заслання і після повернення з нього.    Риси автобіографізму в образі ліричного героя. Ностальгія за ідилією родинного життя, високе філософське призначення життя людини на землі. Самотність поета («І виріс я на чужині…», «Самому чудно. А де ж дітись?..», «Росли укупочці, зросли…», «N. N.» («Сонце заходить, гори чорніють…»), «І досі сниться: під горою…»).

Підбиття підсумків чесно прожитого життя («Один у другого питаєм…», «Доля»). 

Мета: ознайомитися  з обставинами написання цих творів,  проникнути уявою в настрої, внутрішній світ Шевченкових героїв; розкрити філософський зміст поезій; учитися бачити красу особистості, поетичних творів; розвивати вміння відшукувати зразки поетичної образності, визначати їхню роль у структурі тексту.

Хід заняття

1. Опрацювання теоретичного матеріалу.

2. Ознайомлення зі змістом поезій Т.Г.Шевченка.

3. Відповіді на питання.

4. Домашнє завдання.

1. Опрацювання теоретичного матеріалу.

Період арешту Т.Г.Шевченка.  «В казематі»

Заарештованого у квітні 1847 р. Т. Шевченка доправили в Петербург у каземат Третього відділу царської канцелярії. 
 
У доробку Т. Шевченка з’являються твори політичної поезії, які, за тогочасними цензурними вимогами, не можна було друкувати в журналах та альманахах, тому поширювалися нелегально. Вони стали в Україні ХІХ ст. першими творам підпільної літератури. Ще й свободою не встиг натішитися, як попав у ще гіршу неволю. Гнітило й саме перебування в одиночній камері — не було з ким перекинутися словом, поділитися думками, полегшити душу. Свої думи–муки поет виливав у віршованих рядках… Шевченкові пощастило роздобути великий аркуш тонкого поштового паперу, склавши його увосьмеро, він написав на ньому тринадцять віршів. Тужним настроєм, природним у становищі ув’язненого поета,
 
пройняті майже всі вірші, написані в казематі, хоч зміст їх різноманітний. Цикл «В казематі» складається з 13 віршів, згодом поет додав до нього ще дві поезії. Для цих творів характерні мотиви розлуки, поневіряння на чужині, тяжкої жіночої долі, нерозділеного кохання, самотності, безнадії, смерті. Всі герої цих поезій глибоко нещасливі: одинока дівчина–сирота, згорьована дружина п’яниці, розлучена з миллим наречена, покинута стара матір, каліка–солдат. Усі вони нарікають на лиху долю, гірке безталання. Особисті болісні переживання поета зливаються із стражданнями рідного народу. До цього циклу належать поезії «Не кидай матір!», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?», «Косар», «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії»,  «Рано–вранці новобранці», «Ой одна я, одна», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося,— а ніч, як море», «В неволі тяжко, хоч й волі…», «Чи ми ще зійдемося знову?». Перебуваючи в Орському укріпленні, Тарас Григорович переписав створені в казематі поезії в «Малу книжку», але першим, як заспівний, помістив новонаписаний вірш (вже в засланні) — «Згадайте, братіє моя…». Після звільнення з солдатської служби ці твори автор переніс у «Більшу книжку», об’єднав їх у цикл і дав заголовок «В казематі», під яким зазначив присвяту: «Моїм союзникам посвящаю».
Шедевром поетової лірики цього періоду вважають написаний у казематі автологічний вірш-ідилію „Садок вишневий коло хати...”.
У його рядках - і Шевченкова дитяча мрія про щасливу родину, і закладений у фольклорі архетип єдності різних поколінь роду, і біблійне відлуння святого сімейства. Це - основа української світобудови, українського доброго ладу, побудованого на гармонії в душі, родинних взаєминах, стосунках людини з довкіллям, іншими людьми.
 

Творчість періоду заслання
 
Перші три роки перебування Шевченка в Орському укріпленні були дуже плідними. Він не дав себе знищити як митця, не дозволив царським сатрапам задушити свій талант, спустошити душу. Нехтуючи «височайшею» забороною, поет складав вірші, мережачи ними «захалявні книжечки». Творчість цього періоду становить новий, вищий етап у розвитку поетичного генія Шевченка, опанування методом практичного реалізму, досконалістю художньої форми. Звичайно, зміцнілий талант, сформований світогляд, усвідомлені суспільні обов’язки митця перед народом, великий життєвий досвід були запорукою того, що поет міг би створити у кілька разів більше, ніж написав. Крім того, не всі твори збереглися. Деякі загубилися, інші Тарас Григорович змушений був знищити сам, бо, коли б їх знайшло начальство, поет зазнав би ще більших утисків та переслідувань. Можна здогадуватися, що знищені вірші мали особливо гостре антисамодержавне спрямування. І все ж за перші три роки заслання ним було написано більше, ніж за весь інший час. До нас дійшло понад сто творів, серед них дев’ять поем. Т. Шевченко розумів, що порушуючи царську заборону, він наражався на велику небезпеку, але почуття обов’язку перед народом викривати злочинність самодержавства і непоборна потреба виливати свої думи–муки у віршованих рядках, постійно творити були сильніші за страх перед карою. Вірші та поеми на історичну тематику («Заступила чорна хмара…», «У недільку святую», «Чернець», «Іржавець», «Швачка».
 
Розробляв Т. Шевченко і жанр філософської лірики («Один у одного питаєм…», «Буває, іноді старий…», «Дурні та гордії ми люди…», «О думи мої, о славо злая!», «Не для людей тієї слави…», «Ну що б, здавалося, слова…»). Багато віршів мають автобіографічний характер («Мені тринадцятий минало..», «І виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Якби ви знали, паничі…», «Сонце заходить, гори чорніють…», «Самому чудно….», «А.О. Козачковському», ««То так і я тепер пишу…», «Готово! Парус розпустили», «Лічу в неволі дні і ночі…» тощо). З творів, написаних за сім років перебування поета в Новопетрівському укріпленні, збереглися лише вірш «Мій Боже милий, знову лихо!» і поема «Москалева криниця», це пояснюється тим, що, очевидно, Т. Шевченко після другого арешту й важкого покарання остерігався писати вірші. Ретельно виконуючи царські заборони, начальство приставило до поета спеціального наглядача, в обов’язки якого входило пильно стежити за тим, щоб він не мав ні олівців, ні паперу. Коли умови були сприятливіші, Тарас Григорович, можливо, й складав поезії, але не записував їх, і з часом вони забувалися.
У невольничій поезії Шевченка мотиви самотності, туги за Україною набувають ще вищої тональності. Вони звучать і в низці віршів, написаних унаслідок звернення до народної пісні, і творах на історичну тематику, і віршах автобіографічного характеру. Поезія „Самому чудно. А де ж дітись?” (1847) сповнена гірких і тривожних роздумів про неволю й власне майбутнє. Своє безталання ліричний герой ототожнює з долею інших засланців - „невольників і сиріт”. Мотив самотності межує з відчаєм: два змістові центри вірша - „на чужині на самоті” - посилюють відчуття замкнутого простору - „взаперті”, водночас контрастуючи із безмежжям „степу безкрайого за Уралом”.
До виразно автобіографічних літературознавці відносять поезії трагічно-драматичного звучання „І виріс я на чужині...” (1848) та „Якби ви знали, паничі...” (1850), адже образи найближчих родичів Тараса Григоровича - батька і матері - у цих творах списані поетом із власних батьків. Думки про Україну приходять до поета то з гіркими спогадами про тяжке дитинство, то зі згадками про побачене там під час першої поїздки на Батьківщину. Поезія „І виріс я на чужині...” переповнена враженнями від перебування в рідній Кирилівці в 1843 р. Контрастом до чудової природи постає у вірші земне пекло, створене на „славній Україні” лукавими панами.
 
 Повісті російською мовою
 
У 1853 — 1857 роках Т. Шевченко написав близько двох десятків повістей російською мовою, з яких до нас дійшло тільки дев’ять. Дві повісті («Варнак» і «Княгиня») за два роки до звільнення письменник надіслав у Петербург своїм друзям з тим, щоб надрукувати під псевдонімом К. Дармограй у якомусь з російських журналів, але цей захід закінчився невдачею. Після смерті Тараса Григоровича повісті зберігалися спочатку в М. Лазаревського, а потім — у М. Костомарова, в архіві якого пролежали двадцять років. Окремою книжкою ці твори вийшли тільки в 1883 році («Т. Г. Шевченко. Поемы, повести и рассказы, писанные на русском языке»). Повісті містять чимало відомостей про дитячі роки самого поета, перебування його в Петербурзі, в Україні (в 40-х роках) та на засланні («Художник»).
 
Доля обдарованих людей з народу, трагізм їхнього становища в умовах самодержавно–кріпосницької дійсності відтворені й у повісті «Музыкант». Тему виховання молодої людини, прищеплення їй високоморальних якостей розроблено в повістях «Несчастный» і «Близнецы». Повніше й глибше розроблено і сюжет поеми «Княжна» в повісті під назвою «Княгиня». Одній з провідних тем творчості Т. Шевченка — доля матері–покритки в тогочасному суспільстві — присвячена повість «Капитанша». «Варнак» — повість, в якій письменник прагнув піднести, возвеличити народних месників. Повість «Наймичка» має той же сюжет, що й однойменна поема, але в ній багато інших епізодів і змінено імена основних дійових осіб. Остання повість — «Прогулка с удовольствием и не без морали» — має форму подорожніх записок, що дало можливість автору вивести цілу галерею різноманітних типів тогочасного помісного дворянства. Повісті Т. Шевченка, як і його віршовані твори, мають виразну антикріпосницьку спрямованість, цікаві змістом, однак своїми художніми якостями дещо слабші за вірші та поеми.
 

 Творчість після заслання (1857–1861)
 
Останні роки життя поета були періодом найвищого розквіту його таланту, хоч після семи років вимушеного мовчання поетова муза не відразу заговорила на повний голос. У 1857 році було написано лише дві поеми — «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою) ; у 1858 — п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку», у 1859 — одинадцять віршів й одну
 
поему, у 1860 — тридцять п’ять поезій. Значне місце в поезії останніх років життя Т. Шевченка посідають сатиричні твори. Огненне слово повинне виконувати важливе суспільне завдання — служити трудящим. Вони здобудуть волю і широкі можливості для політичного й культурного розвитку. У шевченкових віршах останнього періоду помічається деяке послаблення впливу фольклору. На прикладах розглянутих творів ясно видно, що поет тепер більше став використовувати образи й художні засоби книжного походження («Неофіти», «Юродивий», вірші, написані у формі наслідування біблійних творів).
 
У поезії митця ще з більшою пристрастю зазвучали й пафос боротьби, і обурення проти гнобителів.
Триптих „Доля”, „Муза”, „Слава” - вірші, що становлять емоційно-смислову єдність, написані в одному творчому пориві 9 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді. Ліричний герой у цих художніх текстах виразно еволюціонує і піднімається до висоти філософа життя.
Поетичний твір „Доля” за жанром - лірична медитація.
Лірична медитація - це форма філософської лірики: вірш, у якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над пережитим. Такі поезії часто будуються на психологічному самоспостереженні, у формі внутрішнього монологу з самим собою чи уявним співрозмовником.

Микола Бондаренко. Останні вірші Кобзаря (1989)

Поет небезпричинно підсумовує пройдений життєвий шлях, звертаючись до персоніфікованого образу Долі: „Мій друже вбогий, нелукавий!”. Особливої щирості тону надає використання улюблених епітетів Шевченка - „вбогий”, „нелукавий”, а вживання заперечної форми (нелукавий - замість щирий) творить максимально насичену емоційну атмосферу. У цей монолог-звернення ліричного героя вкраплюється діалогічне мовлення Долі, її обіцянка: „З нас будуть люди”. Ліричний герой не докоряє, тільки з гіркотою нагадує: „А ти збрехала”. Поетова доля, як і його сумління, безкомпромісна: „Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.
Надзвичайно містка Шевченкова метафора, трансформована з народнопісенної творчості, водночас поєднана із заперечною формою, здатна створити високий пафос вірша - сповіді перед собою й посланцями з вічності: Долею, Музою, Славою, які в Шевченкових творах такі ж вагомі й важливі, як Воля і Добро. Це ті міцні підвалини, на яких тримається український світ Кобзаря від його ранньої лірики до останніх віршів.
Поетична творчість Т. Шевченка після повернення із заслання характеризується переважанням інтимно-філософської (медитативної) лірики. Іноді з-під поетового пера з'являються навіть ліричні медитації політичного змісту („Я не нездужаю, нівроку...”). Глибокий психологізм, автобіографізм прикметний і для творів інтимного плану, що були написані в час і після фатального кохання поета до Ликери Полусмак. Історія виникнення цього почуття й гіркого розчарування знайшла своє поетичне вираження в низці творів: „Росли укупочці, зросли...”, „Ликері”, „Барвінок цвів і зеленів...”, „Л.”. Ліричний герой цих творів переживає всі відтінки болючої драми: від надії на створення щасливої родини, висловленої в піднесено-урочистих рядках притчевої форми („Росли укупочці, зросли...”), до щемливого жалю за сном, що не збувся („Барвінок цвів і зеленів...”), а відтак сповідається рядками, сповнених відчаю й самотності („Якби з ким сісти хліба з'їсти...”).
Медитацію „Росли укупочці, зросли...” (червень 1860 р.) Шевченко написав після знайомства з Ликерою Полусмак. Його уява вже малювала гармонію родинного життя, і передчуття щастя вилилося поетичними рядками майже молитовного змісту. Поезія складається з двох частин: у першій автор малює образ ідеальної подружньої пари, таких собі українських Філемона й Бавкіду - біблійне подружжя, що зуміло крізь роки пронести святість родинних стосунків. Друга частина - думки ліричного героя, висловлені в молитовній формі, про цінність подружжя і людського життя взагалі.
Безперечно, вірш „Росли укупочці, зросли.” - автобіографічний, однак не варто ототожнювати самого Т. Шевченка з ліричним героєм поетичного твору, ставити між ними знак абсолютної рівності. Вірш не слід розглядати як частинку реальної біографії поета, оскільки лірика - це розповідь „про свій час і про себе в цьому часі”. У переживаннях ліричного героя кожен читач пізнає власні переживання. І якщо стосунки з Ликерою не мали щасливого фіналу, як ідеться у вірші, то для читачів поезії (і на час написання твору, і сьогодні, і в майбутньому) не настільки важливо, що спонукало до народження цих рядків. Набагато важливіше інше: глибинне філософське, ліричне звучання, їхня здатність торкнутися струн людської душі. Саме тому, що поетичний геній Т. Шевченка в його медитативній ліриці виливається у світовідчутті, настроях, переживаннях ліричного героя, здатного розкрити найглибші, найщиріші, найсокровенніші думки й почуття людини, його поезія володіє такою силою емоційного впливу.

Тарас Шевченко. Портрет Ликери Полусмак (1860)
  Відомості з теорії літератури

 
 Ліричний герой (Л. г.) — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л.г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л.г. не тотожний авторові.
 
Медитація (від лат. medetatio — роздум) — форма філософської лірики: вірш, в якому поет висловлює свої думки над проблемами життя і смерті, над баченим і пережитим.
 
Психологізм у літературі — глибоке, детальне відтворення подій у художньому творі, зокрема світу його персонажа (почуття, думки, переживання, спонукання).
 

2. Ознайомлення зі змістом поезій Т.Г.Шевченка.

«І виріс я на чужині…»

«Самому чудно. А де ж дітись?..»

«Росли укупочці, зросли…»

«N. N.» («Сонце заходить, гори чорніють…»)

«І досі сниться: під горою…»

«Один у другого питаєм…» 

«Доля»

3. Відповіді на питання.

-  Порівняйте картину українського села, змальовану в поезії „І виріс я на чужині”, із поезією „Садок вишневий коло хати...”. Чому колористика запропонованих вам для зіставлення й порівняння творів разюче відмінна?

- Знайдіть у другій частині вірша „І виріс я на чужині.” метафору, розкрийте її роль в ідейно-художньому спрямуванні твору.

- Знайдіть рядки, у яких звучить ідея поезії „І виріс я на чужині...”.

- Прочитайте триптих „Доля”, „Муза”, „Слава”. Чому ці знакові поезії мають певний зв'язок із Шевченковим „Заповітом”?

- Пригадайте, що таке образ-символ. Розкрийте символічні образи Долі, Музи і Слави на основі віршів Т. Шевченка.

- Що ви знаєте про долю з фольклорних джерел? Чим відрізняється Шевченкова інтерпретація цього образу від народної?

- Доведіть, що поезія „Доля” - лірична медитація.

- Як передано плин часу в поезії Т. Шевченка?

- Пригадайте, що таке притча. Що саме надає поезії „Доля” притчевого відтінку?

- Порівняйте поезії „Ми вкупочці колись росли.”, „Зійшлись, побрались, поєднались.” та „Росли укупочці, зросли...”. Визначте жанр цих творів.

- Розгляньте портрет Ликери Полусмак, виконаний Шевченком-художником. Доведіть, що він малював кохану з величезною любов'ю.

- Розгляньте картину Миколи Мазура (1948-2015) „Доля”. У якому образі постає вершителька людських доль на цій картині? Що саме, на вашу думку, вона несе у величезному мішку?

Микола Мазур. Доля (1989)

4. Домашнє завдання

Вивчити поезію "Доля" напам'ять.

Скласти паспорт вірша "N. N." ("Сонце заходить, гори чорніють…")