Дорогі 9-класники!

Виконайте завдання до 8 грудня.

1. Виконайте тестові завдання 2. Законспектуйте теоретичний матеріал

РОМАНТЗМ ТА ЙОГО ОЗНАКИ

-         зображення виняткових людей у незвичайних обставинах;

- показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо);

- наявність фантастики (фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації);

- домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити  дійсність,  потяг  до висунення  на перший  план  виняткового  (в характерах і обставинах);

- ідеалізація патріархальних відносин;

- ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям;

- велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики.

Романтизм (фр. romantisme)— літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. в

Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Саме французьке слово «романтизм» походить від іспанського «романс», що означало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі ще  за Середньовіччя.  Згодом  «романс»  починає  означати  епічний  жанр  роману. У XVII  столітті  поширюється  визначення  «романтичний»,  яке  характеризувало твори й сюжети, написані романськими (а не класичними) мовами. В Англії XVIII ст. епітет «романтичний» позначав літературу Середньовіччя та Ренесансу, а згодом — фантастичне, дивовижне, таємниче як необхідні елементи поезії кінця XVIII ст. Незважаючи  на

виняткову  складність  та суперечливість,  романтизм  загалом  має  низку визначальних  ознак.  Йому  притаманні  так  звана  світова скорбота, романтичні «два світи», підкреслений інтерес до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне зображення дійсності та проникливе відтворення природи.

Романтична  «світова  скорбота»  була  одним  із виражень  глибокого  розчарування в результатах французької революції і пов’язаного з нею Просвітництва.  Відомо,  що  переважна  більшість  ідеологів  Просвітництва  щиро  вірила в те, що зовсім скоро запанує царство розуму та загального добробуту. Майбутнє буржуазне суспільство вимальовувалося їм у райдужних барвах. Результати ж Французької революції, на яку покладали такі величезні сподівання, цілковито перекреслили ілюзії просвітителів. Проповідуване ідеологами Просвітництва царство розуму, загального добробуту й миру обернулося на практиці нескінченними загарбницькими війнами, царством бездушності та егоїзму. Саме тому розчарування романтиків набуло особливої гостроти, почало переростати в настрої цілковитої безнадії та глибокого відчаю — у «світову скорботу». Відчуття «світової скорботи», у свою чергу, вело до

переконаності в цілковитому розладі мрії та реальності.

Романтики  прославляють  самоцінність  окремої  людської  особистості,  її внутрішню  свободу.  Відштовхуючись  від  творчості  Шекспіра,  романтики  розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її відвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до

могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до

інтуїтивного та неусвідомленого — характерні ознаки романтичного методу в усіх мистецтвах.

Український  романтизм —  ідейний  рух  у літературі,  науці  й мистецтві.

Визначальними  для  романтизму  стали  ідеалізм  у філософії  і культ  почуттів,  а не розуму,  звернення  до народності,  захоплення  фольклором  і народною  мистецькою  творчістю,  шукання  історичної  свідомості  й посилене  вивчання  історичного  минулого  (історизм).  Своїми  ідеями  і настановами,  зокрема  наголошуванням  народності  та значення  національного  в літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов’янських народів. У поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотична у більшості поетів-романтиків і суб’єктивно-лірична в таких його представників, як М.Петренко, В.Забіла, згодом Я.Щоголів.

Основоположницею  для  розвитку  українського  романтизму  була  харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І.Срезневського і з яким були пов’язані найвидатніші з поетів-романтиків Л.Боровиковський і О.Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А.Метлинський, М.Костомаров із М.Петренком та іншими. Програмовими для діяльності цих  гуртків були збірки «Украинский альманах» (1831) та «Запорожская старина».  Поетичну творчість цього гуртка поетів (між ними й І. Срезневського як автора  українських  і російських  віршів)  характеризує  ідилічно-песимістичне  захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М.Шашкевича, І.Вагилевича і Я.Головацького, для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов’янського братерства. Другим  осередком  чи  й етапом  українського   романтизму,  уже  з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком із виразнішим національним  і політичним  обличчям,  був  Київ  другої  половини  1830–40 -х  pp. з М.Максимовичем,  П.Кулішем,  Т.Шевченком,  А.Метлинським  і М.Костомаровим.  Філософський  романтизм  членів  цього  гуртка  і близьких  до нього тогочасних київських учених, професорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та

ідеями слов’янофільства вплинув  на постання  Кирило-Мефодіївського  братства  з його  виробленою М.Костомаровим  романтично-християнською  програмою —  «Книгами  Битія українського народу» і, з іншого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т.Шевченка з  його візією майбутньої України .

Зв’язок романтизму з національним рухом

Під впливом французької революції 1789–1794 рр. у Європі та Америці посилилися  антифеодальний  і національно-визвольний  рухи.  До того ж  ідеали  революції — «свобода, рівність, братерство» в буржуазному суспільстві не були втілені в життя. Капіталізм утвердив панування «грошового мішка», нові форми експлуатації та пригнічення людини людиною, бездуховність, міщанство.  Це  викликало  в прогресивно  налаштованих  колах  тогочасного  суспільства зневіру, розчарування, неприйняття наявних порядків. Почалися пошуки нового ідеалу. Однак, гостро заперечуючи сучасний лад, передові люди невиразно уявляли той державний устрій, який міг би забезпечити щасливе життя всіх громадян. Звідси— занурення у мрійний світ, створений уявою.

3. Опрацюйте життєвий та творчий шлях П. Гулака-Артемовського за підручником. Перегляньте відеосюжет.4. Прочитайте баладу "Рибалка" та складіть паспорт твору.5. Підготуйте на урок тексти творів М. Костомарова "Соловейко", Є.Гребінки "Човен", "Ні, мамо, не можна нелюба любить", "Черные очи", М. Шашкевича "Веснівка".

Дорогі дев'ятикласники!

Опрацюйте матеріали, викладені на блозі, та виконайте завдання до 28 жовтня.

Тема 1. Г.С.Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета.

ЗАВДАННЯ

 Ознайомтеся з біографією та творчістю Григорія Сковороди за допомогою міток на колажі або опрацюйте матеріал підручника.

Тема 2. Збірка "Сад Божественних пісень". Тематика віршів. Пісня "10" ("Всякому місту - звичай і права"). 

ЗАВДАННЯОпрацюйте теоретичний матеріал. Перегляньте відеозапис виконання пісні Г.Сковороди "Всякому місту - звичай і права", порівняйте його з надрукованим текстом. Складіть паспорт цього твору. Вивчіть "Всякому місту - звичай і права" напам'ять. 

 Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма — збірка метафізичної поезії Григорія Сковороди, укладена протягом 1770–1780-х років.

Збірка «Сад божественних пісень» складається з 30 віршів, написаних між 1757 і 1785 роками. Кожна з пісень збірки мала мелодію, складену самим автором. Поклавши в основу вірша «зерно» зі Святого Письма, Сковорода здебільшого переосмислює кожну тему.

Кожній із пісень передують епіграфи, переважно з Біблії.

Тематика

Г. Сковорода звертається до пейзажної лірики і проникливо оспівує красу рідної природи. Досі не втратили естетичного значення його пісні «Весна люба, ах, прийшла!», «Ах поля, поля зелені», «Ой ти, птичко жолтобоко». В останньому творі ми бачимо піднесення найвищих якостей людини: розуму, совісті, працьовитості, проповідь життя, близького до природи. Ідеал поета — не явір, який стоїть над горою і якому буйні вітри ламають гілки, а верба, що шумить низько над водою. Відповідний і епіграф до цієї пісні: «Господь гордим противиться, смиренним же дає благодать». У пісні 13 («Ах поля, поля зелені»), як і в попередній, виразно звучать народнопісенні мотиви. Автора приваблюють поширені в народній ліриці образи зелених ланів, чистих поточків, кучерявих лісів, жайворонків, соловейків тощо . Силабічний розмір поезії наближається до побудови українських народних пісень. Життю міста з його гарячковою невсипучістю, виром пристрастей і бажань він протиставляв поезію тихих полів, зелених дібров, настрій безтурботного мандрівника, який не знає честолюбства і користі.

Критика соціального зла, як і у всіх просвітителів XVIII ст., поєднується в його віршах з антиурбаністичними мотивами, наприклад, як у пісні 12 («Не пойду в город богатий…»). Тут міським настроям протиставлена сільська природа як запорука свободи духу, морального здоров’ я, гармонії: «Не пойду в город богатий. Я буду на полях жить, / Буду век мой коротати, где тихо время бежит». І ці слова — не лише поетична фігура, а справжнє переконання Сковороди, який відмовляється від духовної і світської кар'єри.

Почуттям досягнутого миру з собою пройняті пісні 14, 28, 30. Так у пісні 28 («Возлети на небеса, хоть в Версальскіи ліса») поет ніби подає екстракт тих думок, які становлять предмет його філософських шукань. Пісня сповнена відвертого презирства до земних благ, до розкошів. Ні небеса, ні краса Версальських парків, ні золота одежа, ні царська корона не приносять щастя. Мудрість життя — у радості душевної гармонії. Вершиною поетичної творчості Сковороди є знаменита 10-та пісня («Всякому городу - нрав і права»). Написав її поет у 1758-59 рр. у с. Ковраї, коли працював домашнім учителем у родині поміщика Томари і мав змогу глибоко вивчати життя селян-кріпаків. Добре знав він і життя міського населення. Тому змальовані поетом персонажі постають перед нами в доказових, живих деталях. Це типові образи панів і підпанків: злодіїв, шахраїв, розпусників. Перед нами постає точна картина тогочасної дійсності з пекучими протиріччями, соціальною нерівністю, вседозволеністю багатіїв та бідами покривджених. У цьому вірші кожний рядок має величезне смислове навантаження. Під вогонь сатири потраплять чиновники-бюрократи, шахраї, стяжателі, нечесні судді та схоластична система тогочасної освіти. Сковорода осуджує і брехню, і неробство. Пісня позначена впливом українського фольклору. Вона навіть побудовою і мовними засобами нагадує відому кобзарську лірницьку пісню «Про Правду і Кривду». Сковорода протиставляє недосконалому суспільству «совість, як чистий хрусталь». Ясний розум, чисте сумління є морально- естетичним ідеалом Сковороди, який він протиставляє світові зла, наруги, несправедливості.

Всякому місту – звичай і права

Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю – любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть – як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар, –
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Тема 3. Уславлення свободи як найвищої цінності людини ("De libertate").

Прочитайте поезію "De libertate".  Виконайте її ідейно-художній аналіз (усно).

Григорій Сковорода 

De Libertate [1] 

Що є свобода? Добро в ній якеє? 

Кажуть, неначе воно золотеє? 

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, 

Проти свободи воно лиш болото. 

О, якби в дурні мені не пошитись, 

Щоб без свободи не міг я лишитись. 

Слава навіки буде з тобою, 

Вольності отче, Богдане-герою! 

[1] Про свободу (лат.)

Тема 4. Повчальний характер і художні особливості збірки "Байки харківські". Образне втілення ідеї "сродної праці" ("Бджола та Шершень").

ЗАВДАННЯ

Опрацюйте матеріал

Збірка "Байки харківські"

У 1769-1774р.р. письменник створив 30 оповідок, що склали знамениту збірку «Байки харківські». Жанр байки не був тимчасовим захопленням Сковороди. Перші 15 написано «у сьомий десяток нашого століття», мабуть, у 1769р. після вигнання із Харківського колегіуму, коли філософ усамітнився на хуторах побіля Харкова. Решту 15 завершено в 1774 р. в с.Бабаях.

Оригінал збірки байок, подарований І.Панкову, не зберігся, а з численних списків до нас дійшли лише три. Вперше збірка була надрукована в 1946 році.

Особливості байок Г. Сковороди

1.     Прозова форма.

2.           Переважно оригінальні сюжети.

3.            Сюжетна частина: або короткий діалог («Колеса часовії», «Голова і Тулуб», «Сова і Дрізд»), або розгорнуте оповідання («Мурашка і Свиня», «Собака і Вовк» й ін.).

4.            Сила, або мораль, подається у формі короткого афо­ризму, коментарю чи навіть філософського міні-трактату.

5.           Викривальна суть байок щодо вад людського характеру.

6.           Уславлення високих моральних якостей людини в образах-алегоріях.

7.           Мовне багатство: насиченість прислів'ями, приказка­ми, крилатими висловами, цитатами з Біблії та філософсь­ких творів попередників, що свідчить про глибоку осві­ченість письменника, знання фольклору; афористичність.

Ідея "сродної праці"

У концепції Г. Сковороди «сродна праця» взаємопов’язана із самопізнанням та вченням про щастя. «Сродна праця» є необхідною умовою у досягненні людиною щастя, реалізацією справді людського способу існування. Автор визначає «сродну працю» як те, що праця не виступає засобом існування, а є найперша природна потреба і найвища насолода особистості.

Варто наголосити, що «сродна праця» розкриває здібності людини, дозволяє їх реалізувати, визначає смисл людського існування, духовно збагачує особистість, дозволяє віднайти особистості своє місце в суспільстві.

Закріпіть матеріал, переглянувши відео.

Бажаю успіхів!